« Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.» (Мт. 25. 35-36)

На перший погляд, читаючи ці рядки зі Святого Письма, уявляються знедолені люди, які живуть на маргінесі життя. І якщо подивитися на зовнішню сторону моєї історії, то я не належу до них. Але правда є в тому, що в кожному пункті бачу себе.

«Дім Серця» – це мій другий дім і моя родина. Я знайома з ними… (навіть не пам’ятаю, бо враження, що вони вже так давно в моєму житті) років 4 точно. Першою волонтеркою з якою я познайомилась на уроках контемперарі була американка Медісон. Вона трішки розповіла мені про харизму і діяльність спільноти. Запросила при бажанні долучатись до відвідування стареньких людей і дітей в інтернаті. Але тоді я ще не була готова.

Згодом я відвідувала презентації і мистецькі зустрічі, які організовували в «Домі Серця». Там я познайомилася з чудовими людьми – художниками, музикантами, перекладачами… Здавалося б, що це самодостатні люди, які не потребують опікування, але це не так. Бо коли ти приходиш на якісь мистецькі «тусовки», то там люди трохи напищені і закриті. Але завдяки Од, Марічці та волонтеркам з «Дому Серця» завжди створюється атмосфера затишку, відкритості і відчувається, що тут готові приймати кожного таким, яким він є.

Потрохи я зацікавилась їхнім життям і почала приходити на розарій, який відбувається щодня о 15:00. Інколи вдавалось потрапити на Літургію Годин. До речі, саме з ними я навчилася молитись правильну послідовність цієї молитви і тепер практикую її в своєму житті. Згодом почали організовувати Ніч Адорації – і це було справжнім випробуванням для мене, бо Адорувати Христа в тиші цілу годину, та ще й вночі, на початку видавалось таким тяжким… Але тепер я можу прийти будь-коли в каплицю «Дому Серця» і там споглядати і перебувати в присутності Ісуса скільки завгодно.

Влітку 2013 року я дізналася чудову новину – моя сердечна подруга Рокі захотіла стати волонтеркою і поїхати на місію від «Дому Серця». Куба – саме ця країна стала місцем її служіння. Скільки історій і життєвих перепитій я дізнавалася з листів Роксоляни. І коли я ділилася цими розповідями з різними друзями і знайомими (особливо далекими від Христа), то бачила, як у їхніх серцях щось загоряється і вони ставлять собі питання, чому люди готові жертвувати свій час, почуття, життя для інших людей?…

Навесні 2014 році завдяки «Дому Серця» я відвідувала Францію. Це незабутня подія мого життя. Отець Поль з Нью-Йорку організував тиждень перебування насиченого екскурсіями, презентаціями, розмовами, зустрічами… Щодня учасники мали змогу бути на Службі Божій в найнеочікуваніших місцях (каплиця Матіса, церква на території виноградарів…). Спілкування з сестрами і отцями поглиблювали моє розуміння Бога. І я досвідчувала Господню любов. Особливо я хотіла познайомитись з отцем Тьєрі і подякувати, що відгукнувся на заклик Бога і наважився створити спільноту «Дому Серця».

Там у Франції я зрозуміла, що можу бути сучасною акторкою (саме акторство є моєю професією), але при тому нести світло Христа. Не обов’язково в кожному реченні цитувати Біблію, але можна навчати і свідчити про Ісуса своїм прикладом і життям. Я знаю, що для мене було б важко, дуже важко, зокрема фінансово, дозволити собі таку мандрівку самій. Але спільнота «Дому Серця» допомогла і втілила одну з моїх мрій.

В кінці 2014 року мала можливість співтворити Різдвяний Вертеп з Одою, Дженіфер, Вірджінією з «Дому Серця» та їх друзями – художниками. В цій співпраці відкрила для себе наскільки люди можуть бути жертовними, відданими і люблячими. Навіть не зважаючи на труднощі і конфлікти, що виникали.

Під час праці над Вертепом я жила в самому домі «Дому Серця» =)) Досвід молитовного ритму, життя в спільноті, повага до чужого простору і часу, планування і узгодження своїх дій – це тільки невеликий список того, чого я навчилася під час перебування зі спільнотою.

Взимку 2015 року я потрапила в лікарню. І саме «домосерцянки» відвідували мене, підтримували і розділяли зі мною ввесь біль який я переживала.

Зараз я мешкаю в іншому місті. Але коли приїжджаю до Львова, то завжди зупиняюся в «Домі Серця».

Так, я голодна. (Маю на увазі не тільки фізичний голод, хоча кулінарні таланти дівчат перевершують сподівання =) Голодна на справжність, на нові мистецькі погляди, на тонке відчуття особистості. І тут мене нагодують.

Так, я спрагла. Спрагла спілкування, прийняття, розділення звичайних життєвих проблем і порад. І тут мене напоюють.

Так, я чужинка. Бо часом відчуваю, що немає де прихилити голови… і тут мене приймають.

Так, я нага. Ніби оголений нерв – так виглядають мої емоції. І тут мене бе́режно одягають у шати розуміння, делікатно вказують на вірні шляхи і підтримують тихою, але потужною молитвою.

Так, я хвора і у тюрмі. Хвора своїм егоїзмом, у тюрмі своїх пристрастей, але до мене навідуються, і беруть з собою в дім пристарілих, інтернат, до безхатченків і я зцілююсь з «Домом Серця»

Шляхи Господні незвідані. Але як добре, коли хтось допомагає Тобі торувати дорогу в цьому непростому житті. Для мене це мої друзі, мій дім, моя родина – «Дім СЕРЦЯ»

К. Т

25 років

акторка