Я І. Д, іконописець, дружина греко-католицького священика, мати 5 дітей.

Пішла на Літургію до храму (храм Климентія Папи). Я тут мешкаю. І я пригадую після служби я зустріла незнайому дівчину яка вразила мене своїми темними очима, такими і усмішкою я її запросила на сніданок. В нас був спільний сніданок і це була Ода. Цей наш сніданок виявляється був початком тривалої дружби яка продовжується по цей день. Ода з дівчатами вона дає, показує якийсь новий смисл взагалі стражданням і новий смисл випробуванням які приходять до людей бо виявляється що страждають всі, страждають також люди і в багатих країнах і в мирних країнах там так само є терпіння.

І це як « Дім Серця « до цього підходить, як дівчата не знаючи мови часто, не знаючи будучи зовсім іншої культури, будучи зовсім іншого походження вони з’являються в середовищі країн, з’являються в середовищі Львова конкретно і просто слухають. Я напевно від них навчилася слухати. Не маючи можливості помогти відразу, реагувати миттєво чи реагувати ефектно  Так як я люблю часом ефектно пропонувати чи з’являтись  служіння « дому серця  » є тихе і тому у Львові вони не зробили якоїсь бурі вони не зробили якогось смерчу чи якихсь епатажних виходів вони є як тихий вітер оцей тихий вітер про який в святому письмі пишеться що це є віянням святого духа. Дім Серця і його ідея є дуже проста така як хліб і вода. Тобто це є щось необхідне щось без чого не можливо жити. Вони свідчать про присутність Господа. Що ця присутність в кожному житті є важлива в кожному житті вона існує і не залежно від того чи ти можеш сам вибратися чи не можеш. Чи ти почуваєшся в цю хвилю сильним, владним чи могутнім чи ти почуваєшся слабим, немічним покинутим, Богом покинутим. Ця присутність є з тобою і в цьому полягає моя велика вдячність що ці дівчата вибрали такий шлях свідчення. Шлях дуже тихий дуже непомітний шлях простий, надзвичайно простий шлях від одного серця до другого серця який пролягає в такому бутті разом. Вони створили домівку для Господа бо мені здається що Господь цієї домівки завжди хотів Він казав що лисиці мають нори, птиці мають гнізда а Син Чоловічий не має де голову прихилити. І якраз ці дівчата є тим плечем на яке Господь може прихилити свою голову. Вони створили для нього дім і це не є один дім це є дуже багато домів тому що в кожному серці є оцей дім. І в їхніх серцях і в серцях людей яких вони зустрічають особливо коли йдеться про самотніх людей старих людей яких вони ніжно опікають, вони в кожному знаходять Господа чи в цих брудних дітях Неаполя чи це є діти Індії чи старенькі люди у Франції, в кожному серці вони стараються зробити цей дім.

Дім серця став нашим домом він якось став домом для багатьох які туди приходять. І спільні якісь переживання, спільні радості. Спільне оце поле ця дорога по якій ми йдемо воно є для нас якби єдине. Єдине поле в якому ми живемо працюємо спілкуємось. Це величезна заслуга те що вони через мистецтво намагаються достукатися до художників які часто є дуже далеко від Бога. Не далекі від Бога, далекі від церкви бо вони є близько Бога але не все можуть нав’язати контакт з церквою. І Дому серця так вдається легко просто не нав’язливо з такою французькою куртуазністю цих людей пригріти. Просто їх нагодувати почути і дати їм можливість висловитись наприклад або розказати про свою творчість бо художникам дуже цього бракує коли вони не мають публіки або не маютьмають свого свого глядача. І оскільки Господь був творцем ці артисти, художники, співаки вони якби є такі супер вразливі і з іншого боку дуже захищені Богом, який пригріває їх який оточує їх своєю любов’ю  І дім серця намагається це показати всіма способами і те як вони готують трапезу для тих художників чи те як вони готуються до виставки чи презентації. І Ода показує їм, створює цілу таку школу вона показує робить майстер класи їздить малює ікони також показує світове мистецтво християнське мистецтво. Це є дуже важливо щоби художники не були ізольовані не чулися такими покинутими. Тобто крок за кроком дуже багато вдалося їй зробити саме тому що вона старається бути тиха непомітна бути таким фоном. Якби не було неба,то сонце не могло би звучати. Так от Бог є таким сонцем, Дім серця старається бути небом для нього.

Ода попросила мене намалювати ікону на її день народження,і я не знаю чому цю ікону, яку я вибрала на таке радісне свято дня народження я вибрала ікону « зняття з хреста « . І Оді вона сподобалася, принаймні, так вона мені сказала. Але…Бути біля людини, яку знімають з хреста, це якраз є така місія « дому серця  » причому вони це роблять радісно, вони це не роблять з якоюсь пісною усмішкою, вони ніколи не говорять, що ми допомагаємо, ми страждаємо, про це все говорять їхні очі і справді їхня місія, це є місія Марії, яка стоїть під хрестом, слухає ті слова і потім бере на руки тіло Ісуса і робить для нього дім.