Дім Серця я пізнала як якість ще з першого знайомства на Майстерні пісні в Маріїінському товаристві в 2010 році. Відтоді дружимо із Од і Львівським Домом Серця і духовно, і творчо: насправді – любимося.

Оця діяльна (действенная) любов для мене є головним відкриттям від того часу, і воно прийшло великою мірою через Дім Серця, завдяки його людям.

Потім мені пощастило бути у спільній подорожі – прощі до Італії, до Неаполя і околиць, і Риму, організованій Домом Серця. Згодом Од познайомила мене з отцем Дені, і я зустріла в ньому духовного і творчого брата. Минулого року – на мою ініціативу відгукнувся отець – і ми спільно вели майстерню у Відні, із учасниками і в приміщенні Дому Серця. Майстерню духовного співу вели співачка-актриса і священнослужитель-монах (!).

Ми жили в Домі Серця, працювали у залі поруч з храмом, в другій половині дня – у храмі.

Кожен день був великий, був кроком дороги, здвигом: починався з літургії, потім сніданок, і – цілоденна майстерня з перервами на каву і на обід. По праці – вечірня і спільна вечеря, яка переважно переходила у тривалі чування, де ми слухали музику, показували один одному фільми, які для нас є важливі, ділилися традиційними піснями і виконавцями із цілого світу, спів яких хранить духовну дорогу. Іноді наступав момент,

коли сама спадала тиша – тоді хотілося відкрити іншим персональні відкриття шляху, пов’язані і з випробуванням або благодарністю.

Якість Дому Серця – на мій великий радісний подив – була всюди одна: у Львові, в Неаполі, у Відні! Різні умови, контекст, персоналії, а якість – одна! Ця якість іде не від людей, а через людей. Дім Серця – це очевидне свідоцтво віри, де люди ввіряють себе, свої обставини і все своє життя – Богові. Це свідоцтво діяльної любові – де співчуття стає явленим у своїй простоті щоденної праці. Це свідоцтво надихає, дає сили кожному, хто торкнувся цієї якости – довіритися також і споглядати творчість Духа у своєму житті, і спів-творити.

Я артист, співак, мої вчителі – це Марія Петрівна Тарнавецька, яка єдина серед усіх професорів консерваторії вчила Музиці як якості самого життя, начало якої божественне і даровне людині для свідчення. Всесвітньовідомий режисер і «вчитель перформера», Єжи Гротовський, у якого я мала щастя навчатися в Італії, вчив мене Театру як засобу пізнання і проявлення джерела життя і людини. Мій творчий брат і вчитель режисер Сергій Ковалевич вчить служінню Слову – засобами театру і православної співочої культури.

І мої великі друзі і вчителі – Од і отець Дені, і всі художники, священики, філософи, монахи, яких я зустріла в Домі Серця. І ось їх уроки:

– вони знімають стіни між мистецтвом і храмом: храм тоді оновлюється у своїй першій якості – живої творчості, а мистецтво, художня форма – знову стає свідоцтвом.

– вони зустрічають таких священнослужителів і митців, для яких праця є служінням і знайомлять їх між собою – через зустрічі в Домі Серця, спільні служби, концерти і виставки. Через дружбу, яка виникає – знімається поділ між людиною і її даром, персональна творча дорога поступово стає дієвою молитвою.

– вони, як рідко хто, вміють слухати – людину, музику, скульптуру, живопис. Для них ікона – жива, і людина поруч – ікона.

– вони пізнають духовну основу культури народу, в якій живуть – і так відкривають для нас, українців – справжню Україну.

– поруч з ними щезає клопітливість – починаєш бачити, що все необхідне – дане тобі, і його досить.

– між них я впізнала ту спрагу Духа, яку чула з дитинства, і якої соромилася серед інших людей.

– і особисті уроки: радованія – від Од

точності – від Дені. І ще велкий урок Дені – «пам’ятай суботу…», тобто – терпи власне невігластво, ніч незнання, і уповай, аж звершиться знання.

тиші – від Гійома…

н.п