Львівський Дім Серця відчинив для мене свої двері в складний момент мого життя. Я шукала усамітнення в монашій келії, але такої тоді не знайшлося, натомість знайшлася спільнота, яка стала для мене місцем інтенсивної душевної терапії і християнської формації. Причому одне з другим нерозривно пов’язане, бо оздоровлюючи душу ви приходите до віри, а зміцнюючи віру, лікуєте душу.

Коли почалося моє місячне паломництво в світ милосердя і співчуття, островами якого є розкидані по всьому світу Доми Серця, в ньому жило четверо іноземок – дві посвячені членкині спільноти (Ода і Марічка) і дві волонтерки (Реджіна і Сильвія). Протягом місяця я вчилася від цих дівчат жити в їхньому світі.

Світ милосердя і співчуття львівського Дому Серця дуже багатогранний. Він вміщає в собі щиру і вірну дружбу з мешканцями геріатричного пансіонату (будинку престарілих) і організацію домашніх культурно-просвітницьких вечорів, спілкування з бездомними та жебраками і щомісячні «ночі адорації», просто присутність в долі позбавленої материнських прав жінки з алкогольною залежністю та двійка її синів і багатолюдні гостини (бо ж друзів стає щораз більше) на честь християнських свят, чиїхось уродин чи прощання з місіонеркою з нагоди закінчення місії.

З місіонерками Дому Серця я вперше побувала у львівському геріатричному центрі і познайомилася з його мешканцями. А коли побачила, як Ода намащує кремом і ніжно розгладжує струпи на ногах 40-річної лежачої Тетяни, то відчула, що на практиці означає милосердя до цілком «далекого» ближнього.

Дім Серця – це дім миру і радості, де, щойно ви переступите поріг, вас неодмінно зустрінуть щирим: «Привіт! Як справи?», де не критикують і не осуджують, де завжди в роботі якийсь цікавий «проект», що неодмінно реалізовується. Дім Серця у Львові – це дім мистецтва і муз, його приятелями є численні молоді митці – живописці, скульптори, ікописці, музиканти.

Але найголовніше, що Дім Серця – це дім ревних християн, а точніше, це справжня домашня церква. «Фундаментом» цього дому є віра, любов до Христа і глибоко усвідомлена церковність, а капличка – його живе серце, бо там, у дарохранительниці є Ісус. Щоденне життя дому підпорядковане строгому молитовному правилу: утреня в домашній капличці, Літургія (найчастіше в одному з поближніх греко-католицьких храмів), вервиця, година адорації, вечірня і комплета. Але і тут – милосердя вище від правила, бо коли хтось не встає на утреню, Ода не стягає «за ноги», а каже: «Значить, людині треба поспати»…

І я дуже надіюся, що таки виїду на місію до Індії, бо ж благословення Дому Серця на цю місію «чекає» на мене вже два роки…

Г.Т